Трьох ростила матуся синів,
З маленьку залишились без тата,
Голос доти у хаті бринів,
Як не виросли з хлопців солдати.
Три орли її - гордості три,
Один одного переганяли…
Господь розумом не обділив,
А земля їм красу здарувала.
Поженились – внучата пішли…
Щастя більшого їй і не треба,
Та роки, як вишні відцвіли
І заплакало синєє небо.
Захворіла матуся ураз,
Не відходили хлопці від мами,
Та прощатись настав судний час,
Бо зустрітися мала з Богами.
Посивіли сини ніби в мить,
Як прощалася ненька з порогом,
Ще могла їх матуся пожить,
Але вибрала іншу дорогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539350
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2014
автор: Віталій Назарук