Дивлячись на те, як вона засинає,
Наче її не було, наче її немає,
Наче це не вона,
Наче це не її.
Я пам’ятаю усі її точки
І всі її лі-ні-ї.
Вона моторошно дивиться в осінь,
Яка мина,
Скоро зима,
І це її дістає.
Змучена ніч укриває
Собою лиман,
Де була вона,
А, може, ще досі є.
Скільки всього заховано
В ній глибин,
Скільки б’ючись хлюпоче
У ній морів,
Може, це я – одна із
Її рибин.
А може, вона – єдине з моїх
Життів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539555
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин