Як візантійські фрески ти:
Прамудра чиста і правічна
І та ж скорбота всіх святих
У тебе на розкішному обличчі.
Як візантійські смальти ти
І тихе світло завжди над тобою,
Та найбільша розкіш разом з тим-
З тобою почуватися собою!
Чудесна,як барокові церкви,
Сувора-як готичні шпилі
І хочеться тобі казати «Ви»,
Хоч серце і без того мліє…
Хоч серце і без того тліє
І виє в безкінечній самоті,
Моя шалена і прекрасна мріє,
Живеш на недоступній висоті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539759
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 27.11.2014
автор: Той,що воює з вітряками