Навіювати буду я
за полем ліс... незмінно синій.
Залізна дзенькне колія,
злетять вертухи тонко-крилі.
У інше стану я на крок,
не дослухаючись месії,
в яскраву тріскотню сорок,
у злидні п'яної Росії.
Як з мовчазними відійду,
десь по той бік гілками стукне
старезний дуб у тінь руду
і висмикне її із сукні.
Тінь гола затанцює... сну
збираючи на "щоб поїсти".
Чекати буду я весну,
щоб повернутися у місто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539894
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2014
автор: Андрій Дзюба