Самотня жінка (варіант перший: романтично-наївний)

Сильна  і  впевнена  у  собі  пані,  за  п’ять  хвилин  –  виконавчий  директор  фірми;  завжди  зібрана  й  стримана  –  такою  вона  була  вдень.  Але  увечері,  повертаючись  у  просторе  порожнє  помешкання  і  залишаючись  сам-на-сам  із  радіоприймачем,  вона  перетворювалась  на  самотню,  нікому  не  потрібну  жінку,  і  маленька  злякана  дівчинка  вкотре  прокидалася  у  ній.

Вона  вмикала  все  світло  у  квартирі,  готувала  каву,  залазила  з  ногами  у  великий  м’який  фотель  і  намагалася  не  думати  про  завтра,  бо  знала,  що  воно  буде  як  дві  краплі  води  подібне  на  сьогодні.

Час  від  часу  вона  бачила  Його  очі  –  красиві  карі  очі,  на  дні  яких  світилися  веселі  теплі  іскринки,  -  але  приходив  ранок,  і  вони  зникали  у  тумані.  Наставало  завтра,  приходу  якого  вона  боялася  і  одночасно  хотіла,  бо  воно  до  вечора  відганяло  липку  самотність,  що  чіплялася  за  серце,  немов  павутиння.

Вона  лягала  у  холодну  постіль,  закривала  очі  і  мріяла  під  приємний  хрипкуватий  голос  нічного  діджея,  і  засинала  так  –  з  увімкненим  світлом  і  радіоприймачем.  Увімкнене  світло  створювало  ілюзію,  що  от-от  прийде  Він  –  о  десятій  чи  о-пів  на  дванадцяту,  треба  лише  трішки  почекати.  І  вона  чекала,  але  Він,  звичайно,  не  приходив.

Вона  думала  –  навіщо  живе?  Чому  досі  самотня?  Навіщо  потрібне  це  велике  помешкання,  якщо  в  ньому  завжди  порожньо  і  сумно,  і  потрібно  вмикати  усе  світло,  аби  створити  ілюзію,  що  ти  не  одна?  Чому  досі  немає  того,  хто  зігрів  би  її  теплом  своєї  душі?  І  чому  усі  навколо  думають,  що  вона  страшенно  щаслива,  бо  багато  заробляє  і  може  дозволити  собі  купити  все,  що  завгодно?  Ні,  не  усе  –  кохання,  мир  у  серці  неможливо  купити  і  за  усі  гроші  світу…

Залишалось  лише  чекати  і  вірити,  що  Господь  не  залишить  її.  І  вона  чекала  і  вірила.  І  одного  дня  таки  зустріла  Його.  Вона  одразу  впізнала  його  карі  очі  з  теплими  веселими  іскринками  і  зрозуміла,  що  більше  не  потрібно  буде  вмикати  усе  світло  у  квартирі  і  боятися  приходу  ночі.  Вона  не  була  більше  самотньою.  Але  то  вже  інша  історія…

19-06-2003

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540032
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2014
автор: Анно Доміні