Сильна і впевнена у собі пані, за п’ять хвилин – виконавчий директор фірми; завжди зібрана й стримана – такою вона була вдень. Але увечері, повертаючись у просторе порожнє помешкання і залишаючись сам-на-сам із радіоприймачем, вона ставала тим, ким була насправді: самотньою, нікому не потрібною жінкою, і маленька злякана дівчинка вкотре прокидалася у ній.
Вона вмикала все світло у квартирі, готувала каву, залазила з ногами у великий м’який фотель і намагалася не думати про завтра, бо знала, що воно буде як дві краплі води подібне на сьогодні.
Час від часу їй снилися Його очі – красиві карі очі, на дні яких світилися веселі теплі іскринки, - але приходив ранок, і вони зникали у тумані. Наставало завтра, приходу якого вона боялася і одночасно палко чекала, бо робочі клопоти до вечора відганяли липку самотність, що чіплялася за серце, немов павутиння.
Але чому вона працювала так затято, частенько затримуючись на роботі допізна? Чому не хотіла повертатися додому увечері? Тому, що там ніхто не чекав її? Так.
Однак було щось іще, в чому вона не наважилася б зізнатися навіть сама собі: якби зазирнула у свою душу до найдальших, найглибших куточків – побачила б, що там нічого немає. Лише порожнеча. Чи не тому й залишалася самотньою, нікому не цікавою?
Вона не мала якихось особливих талантів; не мала захоплення, яким би могла заповнювати вільний час (тому й намагалася, аби його було поменше); не знала, чому можна себе присвятити… Через те й занурювалася так завзято у свою роботу – аби створити ілюзію потрібності власного існування, переконати у першу чергу себе, що вона робить щось корисне. Що життя її не минає даремно. А престижна робота, чудесне помешкання, дорогі речі – хіба не є доказом цього? Доказом того, що вона таки досягла успіху?
Певна річ, що вона думала саме так; була просто переконана в цьому. Однак чи світ помітив би, якби її раптом не стало
А бідний художник, що тулиться у крихітній кімнатці і частенько не має, за що пообідати, - щасливіший від неї, бо знає, для чого існує. Бо світ існує завдяки таким, як він. Хай навіть суспільство – як і вона – вважають його життя мізерним.
2010-01-09/2010-10-22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540035
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2014
автор: Анно Доміні