Летів ворон, летів чорний,
З жаху складав крила,
Раніш був такий проворний,
Де ж поділась сила.
Бачив лиха він багато,
Голод та розруху,
То йому було за свято,
Для людей за муку.
Вороняччя своє кряче,
Сидить на дубочку,
Народ бідний знову плаче,
Правда у куточку.
Заховалась та сидить,
Вибратись не сила,
З відчаю усе тремтить,
Брехня озвіріла.
Полонила Україну,
Немов чума клята,
Їй ніде немає впину,
На видумку багата.
Де не сієш – там росте,
Така в неї вдача,
Хто там плаче їй пусте,
Вона ж не ледача.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/870-letiv-voron.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540441
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.11.2014
автор: Антоніна Грицаюк