Для того, щоб втримати себе в собі,
триматись доводиться зі всіх сил,
буває, спльовуєш рештки зубів,
латаєш груди то тим, то сим,
А поруч діється те та се:
ковтає потяги далина,
і у вагоні себе везе
душа - розібрана і сумна.
Душа - це дрібка нейроносмуг,
які вовтузяться в голові,
а ти - це контури твоїх вух
і родинка на одній брові.
Так от, кажу я, себе зібрав
у що-небудь, ну, скажімо, в дім,
та як селитись уже пора -
ні в сих, ні в тих, і усе на тім.
А смерть - безодня морська, в яку
зсипаєшся, поки вийдеш весь:
і зверху боязно моряку,
а знизу тепло, й росте овес.
Росте корінням своїм цупким
безжально швидко і строго вниз
крізь небо, дах і три поверхи
у сон, який тобі доти снивсь.
Художник - PrimaVista
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540511
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2014
автор: Микола Пушкін