Був я раз , де витоки життя:
Жалюгідне враження справляє
Свічка та , що тихо догоряє,
Щоби кануть в вічне небуття.
Поруч з нею - свічка молода:
Не жевріє ледь , а вся палає,
Аж кипить енергія, і грає
Хвиля в ній довкола золота.
Тут же смерть , холодна і страшна,
Все на мене поглядом кидає
Та мінорним голосом питає:
-Чи впізнав , де свічечка твоя?
Звісно, знаю, ось вона – ота,
Що печально стала догоряти…
-Чи не хочеш,-каже,- поміняти
Он на свічку ту , що золота?
А з –за неї дивиться дитя –
Голубі квітують в косах банти…
Це ж згорять кохання і таланти,
Щоб чуже подовжити життя!
То ж, ні долі – віку, ні лиця
Я в людей не хочу позичати –
По дорогах буду мандрувати
До того, що в вимірах, кінця.
Що було – то буйно відцвіло…
Головне – від часу не відстати
Та завчасно все своє віддати
Геть до грама світло і тепло!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540531
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2014
автор: plomin