Ходять вітрила по курсу.
В туманні приховують судно, як ноги свої.
І назви не видно, і смаку не чутно,
Сирої під ними води.
А з нею жила мати її чи може сестра,
Ім'я було в неї - земля.
Тверде та не вічне.
Хоч і стихійні мікроби в них різні.
Але вони разом були увесь час.
Спокій цінили і біль проганяли.
І били розлючений посуд,
Так діло йшло до стосунків,
Але одне зло, і камінь на дно,
Порушив весільну весну,
А потім сиділи й гадали
Як склеїти хвилі усіх візерунків,
Щоб знов відновити так звані стосунки.
Сиділи й ділили подих на двох, ділили рахунки,
Шукали спільне бажання палких поцілунків.
Бо ті тривали завжди і повсюди.
В них є порятунок…
Як думали їхні творці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540990
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2014
автор: Максим Жембровський