Намалюй мені, милий, куточок рідного краю,
Чомусь, душа розтривожена, так плачеться навзрид.
Чи тому: його - люблю безмежно, тебе - кохаю,
Обоє в серці полишили ви незабутній слід.
Із-під руки твоєї нехай квітують "братики"
І туляться волошки сині до житнього стебла.
Тендітне листячко тріпоче вітер, колошматить,
Надбіглу хмарку, де є сонечка одвічна стезя.
Хай теплий промінь світла пробивається крізь віття,
З душі твоєї стрімко переливається в мою.
А ще доріженьку, що тягнеться в нове сторіччя,
По ній до тебе, із завмиранням серця, я прийду.
02.12.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541001
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2014
автор: Валентина Ланевич