Взяв я грудку землі зімлілої
вогнем обпеченої
кирзовим чоботом топтаної
потом і кров’ю й слізьми
пропахлої
І сказав так:
Я господар цієї землі
тож не ступить на неї більше ніколи
ворожа підошва!
Посаджу я на ній вишневий сад
і обов’язково – вербу і калину
щоб стали мені у головах
якщо за землю свою загину
бо краще впаду із простреленим серцем
аніж віддам комусь все це
А ще побудую на цій родючій землі
хату білу мов ангел
хай вона росте до небес
щоб тут на моїй землі –
зараз – Христос воскрес!
А потім знову візьмусь за працю
(бо лінощі – стрес!)
щоб не відрубали моїй землі голову
і не поклали на тацю
(за те що вона – предтеча раю)
Воістину воскрес!
Омине мою землю
атомний клятий прогрес
і ЧА ЕС
Тут не буде жодної зброї
крім СЛОВА
Шевченко розмовлятиме із Дніпром і степом
Мельничук – із Карпатами і росою
Стус писатиме листи мільйонам синів
і знову буде Тичина молодим (лише молодим!)
Франко і Стефаник посміхнуться нарешті
і Леся буде здоровою
Воскреснуть всі розстріляні
заморені голодом
убиті тюрмами і війнами
тут смерті не буде і чорної крови
а тільки – сльози щастя землі –
рОси
БАГАТО РОСИ
на квітах-очах
на вікнах і образах
а навіть на мальві сонця
…
А щоб ніхто землю мою не вкрав і не відібрав
я сховаю її у свою душу (в зіницю ока пера)
там їй буде тепло і затишно
без війни… бо
вже бачу як
КВІТНЕ МИР
завтра
© Олександр Букатюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541022
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2014
автор: Олександр Букатюк