Як жалко, що ти стала не святою.
Ти квітнула прозорістю так мало,
У серці правди цільної не стало
Надгризяна стікала тихо кров’ю.
Не витримала тиску якась пломба,
І піддала беззахисну на вирок
І поселила підлих пасажирок −
Кохання й біль, що тиснули, як бомба.
Навіщо вірила, чому занадто щира,
Для чого віддавала все, що мала
Чим дорожила … гордо зберігала
Те на сімнадцятому році відкришила.
Напевно, цвіллю гідна розцвітати.
До тебе говорю, пропаща душе,
Через твоє уміння плакать мушу −
Судити по собі і довіряти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541085
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2014
автор: Сніжана Репеченко