Який на серці сніжно-білий сум!
Такий пухкий – не хочеться й зім'яти,
Він причаївся, як шматочок вати,
На нервах напнутих
душевно-тихих струн.
Він не дає їм плакать по ночах,
Він гладить думку казкою про весни –
Душа сумує, але вже воскресла
На перехресті доль (не на хрестах!).
А коли зовсім біль від втрат мине,
Той сум розтане птахом срібно-синім…
І проросте в душі забуте нині
Крилате слово й визволить мене…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541158
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2014
автор: ptaha