Я слухаю, як завиває вітер, по шибкам б'ючи білими сніжинками,
Як його морозне дихання проникає повз віконні шпаринки,
Бачу, як заглядає місяць через скло, висвітлюючи змальовані квіти,
Художником морозом...такі кумедні, немов він намалював їх дитячою рукою...
А місяць, своїм сяйвом, вже малює срібну доріжку посеред кімнати,
Легенько простує повз візерунки тюлі, падаючи на ковдру зім'яту...
Висвітлює картини , розташовані на стіні , а в кутку образИ.
Папужка серед ночі, захотів їсти, шурхотить зерном, бо місяць йому світить...
Я не сплю, на місячне сяйво дивлюсь...Твоя рука ніжно обіймає мою,
Друга піднімає груди...Притискаються до них твої губи...
Дихання вітру відчуваю вже на вустах, а потім вже здіймається ураган...
Несе нас обох до інших планет, до паралельних світів, де немає війни...
А є тільки я і ти...Де місячне сяйво вже не над нами , а в низині, під ногами...
Де тільки подушки-хмаринки, гойдають нас... між іншими світами,
Так легко, пушинками лоскоче, піднімається, гуркоче, клекотить і замовкає...
Ми вже на порозі...Сну...Зникає шум вітру, місячне сяйво...
Ми по за цим світом розчинились, як сніжинки розтанули...у обіймах Морфея.
Завтра буде інше життя, нове, щасливе, з ніжністю і коханням на вустах,
Знову осяйне місяць нас і зашумить вітер за вікном...все буде не просто так...
Бо мені так хочеться...Я хочу кружляти й гойдатися, як дитя...на перинах неба...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541333
Рубрика: Верлібр
дата надходження 04.12.2014
автор: Макієвська Наталія Є.