Неспокій тінню огортає все чорніше.
А отже поруч світла джерело.
І ворог знову сильно пожвавішав:
Якби то зло перетворити на добро.
Усе гаразд,звичайно, менше-більше.
Чуттів тривожних не змінити знак.
Відвага клякне у полоні тиші.
Нагайки нервів проганяють Страх.
За обрій стелиться знівечена дорога
Скелетами пропалених слідів
в полях забутого
замерзлого
одного
солдата,
в одязі уславлених дідів.
І не звикати голіруч ламати списи,
одну рушницю множити на три.
Солодкі сни застигли і принишкли:
ласкаві зорі, лагідні вітри...,
промінням сонця засміялись вікна
...,крокують люди...,щебетять птахи…
Буденний спокій! –( як священне дійство),
раптово розлетиться на шматки.
Розривом мін, смертельним спадом граду
Вини шукають хмурі небеса.
І люди землю міцно обіймають.
Вві сні Любов,
а на яву війна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541478
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2014
автор: ABIV