В туманах сивих занімів осінній сад.
Завіяні стежки давно вітрами.
Ми стрілись випадком, вертаючи назад,
Де квітували юності каштани.
Життя призначило нам різні береги.
Прости, що мрії так і не здійснились.
Адже немає в тому нашої вини,
Бо долею, напевно, так судилось.
Минуле нам не повернути ні на мить!
Заметені назад усі дороги.
Чому ж і досі ще рука твоя тремтить?
Бринить сльоза від розпачу і туги.
Ти чуєш? Музика лунає з далини!
Нагадує нам зустрічі й прощання.
А ми дістали із шухляди давнини
Засохлі квіти першого кохання.
Нам не збагнути долі дивні віражі.
Прости, що мрії так і не здійснились.
Пробач за втрачені надії й відпусти,
Бо долею, напевно, так судилось.
05. 12. 2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картинка з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541625
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2014
автор: laura1