Суцільний гамір крізь пил в очах. Сніг. Скільки надій і сподівань він несе в собі для людей. Свято, щастя, сльози перетворені на сніг. Свято, свято, свято. Воно є не для всіх. Деякі замерші серця шукають притулку і тепла у вічних сповідях до бога, а знаходять лише той сніг.
Знову сніг.
Один лиш сніг.
Всі жебраки, бездомні, обездолені ходять по вулиці, боячись човгнути босою ногою об лід. Обнадієні, що знайдеться хоч одна людина, яка змилується над ними, на це велике свято. Різдво. Бог- хто він? Про які ще тут вірування можна говорити.
Бридкий сморід в'яленого м'яса, що від нього щелепа починає боліти, скручує зуби, заодно і в носі крутить. Суцільний гамір.
Перемелений і пожований сніг, що від теплих босих кроків перетворюється на воду.
Сніг, вода, вода , сніг.
Туман. Чи то, може, мої очі покриті пилом, і я нічого не бачу. Я сиділа в старій дублянці, погризеній мишами, яку, очевидно, колись носила якась капітолійська відьма, вони всі там такі. Темно-зелений колір був колись популярним, але це лише слова викинутих до смітників щотижневих газет про політичний спам та лицемірні пики. Сніг проникав до моєї шиї та рукавів, мурашками по шкірі розкидалися думки про те, що зараз коїться, мозок запаморочується від холоду, в вісках гуде, як в вулику. Господи, як же мені хочеться хліба - пухкого, м’якого з хрумкою скоринкою та медом.
Я лежала під замоклим деревом, лід скоринкою замерз на віях та губах. Щоки бурлять. Холодно.
Я лежала напівмертва під чиїмось будинком. Запах хлібу хвилями путався у повітрі, полонячи мої рецептори, що в той момент змушували серце калататися все частіше і частіше. Будинок був величезний, ліхтарики були у кожному вікні, але той клятий дим і сніг не давали мені щось розгледіти.
Я почула гучний але дуже глухий звук гримання дверей. На вулицю вийшов легко вбраний парубок. Тонка сорочка звисала з його могутніх плечей. На чорне блискуче волосся падали та відразу танули білосніжні сніжинки.
Спочатку я не могла зрозуміти чого він хоче, але прижмуривши очі, крізь запаху диму і снігу побачила постать, що метушливими кроками рухалась у мій бік. Я вже чітко бачила високого красивого парубка, що йшов прямісінько до мене.
Його могутні руки обхватили мою талію і він мене кудись поніс. Спокій. В його руках , я почувалася в цілковитій безпеці. Ми кудись йшли, невідомо куди, від оціпеніння мені відняло мову і я заснула… Із запахом хліба від його сорочки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541963
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.12.2014
автор: Д у РМ (ан)