Посивіла душа під промінням життя чудного…
Діти майже усі розлетілись в далекі світи…
І самотня Кульбаба все згадує знову й знову
Білий танець… і Вітер…й тремтіння пелюсток-вій…
Бравий був… А вона ще була молодою…
Він у фраку… вона ж у сукенці простій…
Дивна аура звуків єднала такою красою,
Що аж зорі – навшпиньки,
й цикади – гучніш
у траві.
Травень змаяв крилом – і покликав Вітриська в дорогу.
Стали роси сльозами…, згасили вогні світляків…
Та щоразу, як вчує Кульбаба літепла тривогу,
Тоне в сяєві спогадів… в скромній сукенці своїй…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542325
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2014
автор: ptaha