Надкушене яблуко часу завчасно залишило гілку.
І промінь вечірній стомився. Й лишився невипитим день.
А листя кружляло пір'їнами золота, падало й нишкло,
Лишаючи, замість мелодій казкових, лиш шурхіт пісень.
А Єва все йшла у не знані й не вІдомі серцеві далі,
Не кличучи слідом у безвість, та знаючи: треба долать
Дистанцій до весен душі сотні сот кілометрів печалі,
Щоб мати можливість Адаму "кохаю!" безцінне сказать.
І тінь самоти на жіноче плече не лягала печаттю –
У далеч світили янтарно дерев золоті ліхтарі.
В Едемськім саду догоряло прощальне осіннє багаття.
А весни чекали закоханих тут, на зеленій Землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542563
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2014
автор: ptaha