Зима – пухнаста чепуруха
на умовляння дітвори
поволі сіє білі мухи.
І від осінньої пори
не замітає ще двори
мітлою пані Завірюхи.
Кума Метелиця сама
не дуже проситься у гості.
Десь у Яги ще гріє кості.
Нема гостинця їй? Дарма.
Горить зоря у високості,
і тане Віхоли пітьма.
Діди Морози задубіли
і без бурульок ще носи.
А що на небі там, єси?
Чи подолають заметілі
Снігурочки заледенілі
у році синьої кози?
Линяє Вій лихої днини.
Надійний прихисток дитини
веде із припічка на піч.
І не лякають хуртовини,
і щедрий вечір України
заходить у Різдвяну ніч.
Засяє інеєм до ранку.
І може зарипить ще сніг
у кучугурах біля ґанку.
І тихо сіється до ніг
дрібних сніжинок вишиванка
як найчистіший оберіг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542615
Рубрика: Вірші до Свят
дата надходження 09.12.2014
автор: I.Teрен