Як це, для жінки чекати солдата?
Лист не напишеш, немає адрес...
Їх не доб"єшся в наш час в військоматі.
Вірить лишилось й чекати чудес.
Серце ледь б"ється... не в зоні мобільний...
Звістки чекаєш не день - місяці!
Жила любов, коли був він цивільним,
Й зараз любов, коли зброя в руці.
Палять до болю і спогади й фото...
Ночі безсоння... все валиться з рук...
Їх тисячі там, на східному фронті...
Нас тисячі, хто чекає їх тут.
Не пересилиш ні сліз, ні тривоги.
Розпач бере, як не явиться в сни!
Скільки ще буде між нами дорога?
Тиждень чи місяць? Чи час до весни?
Хочеться рідні почути вже кроки
І те, як зве тихо так на ім"я...
Марші воєнні стрекочуть сороки,
Роситься кров"ю багата земля.
Гірше немає ніж просто чекати
Й Бога молить, щоб зостався живий!
Хочеться навіть самій зброю взяти
І позабути, що вчили "Не вбий".
Як сил знайти, щоб це все пережити,
Всю ту пільму, що війна прирекла?
Знову зустрітися і долюбити,
Щоб в Україні мир й воля була.
Як це, для жінки чекати солдата?
Жити, терпіти й не падати духом?
Бога молити, щоб зброя й граната
Не зачепила твого відчайдуха.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542619
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 09.12.2014
автор: Іванна Піхун