Вдар рукою граніту брилу може розколеш її?
Кров'ю гарячою холод бруківки розтопиш чи ні?
В дощ із свинцю нитку життя мойра розріже стара
Темряву геть а на сході кривава зійде зоря.
Хтось по кістках одразу нагору - воля народу,
А інший в окопі міряє час між ударами Граду
Він не почує як падає небо над головою
Янгол обійме крильми і забере за собою.
І будуть далекими чорна бруківка й холодне залізо
Дзвінки співчуття і розради слова - все це запізно
Не вернеш того, кого Небо до себе приймає
Пам'ять ніколи не згасне, а свічка... най догорає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542696
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.12.2014
автор: Чернець