Невиліковно біла,
шита з парусин
завія снігу -
крейдою на щоки.
А кожна гладкість ,
що в тобі і гострий згин
занурюють мене
в тепло глибоке.
Скотилось часу
найкоштовніше литво,
де ночі-дні -
потоки без зупину.
Яке знамення,
що за руку привело?
Як думати про Тебе
не покину?
Неначе наяву,
неначе мені снить
зневіра тиха -
на деревах схима.
Та, щоб не в’яло листя
бажаних зіниць
на світло буду
дихати очима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542864
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.12.2014
автор: Окрилена