Амадо Нерво (Мексика) , Чорні перлини: XXXVIII

У  небі  колір  світла  став  багровий,
і  сонце  мре  в  агонії  поволі,
і  диск  його  жовтаво-пурпуровий,
мов  щит  із  бронзи,  змочений  у  крові,
покинутий  лежить  на  браннім  полі  ...

А  квітка  пелюстки  свої  цнотливо
для  поцілунків  вечора  відкрила,
в  кареті  срібній  місяць  їде  сивий,
і  з  тінню  ночі  бореться  сміливо
квадрига  дня  –  ясна,  золотокрила.

Блаженства  час!  Стрілою  вмить  злітає
над  морем  птах  у  простір  загадковий,
і  кожна  пальма  листя  піднімає,
і  тремоло  на  них  легенько  грає,
немов  на  лютні,  вітер  присмерковий.  

...  Та  враз  у  вишині,  в  небес  роздоллі,
де  Захід  повнить  амфори  вогнисті,
глибокий  стогін  прокотивсь  поволі,
у  стогоні  тому  звучання  болю  –
вже  смерті  псалмоспіви  шепче  листя!

А  завтра  сонце  знов  на  шлях  надземний
підніметься,  на  висі  неозорі,
і  спалахами  вразить  простір  темний,
коли  в  сум’ятті  непорочнім,  чемно,
повіки  золоті  прикриють  зорі,

Природа,  що  не  переносить  ночі,
над  вівтарем,  де  небеса  простерті,
де  сонця  промені  горять  урочі,
співатиме  життю  свій  гімн  пророчий,
а  не  печальні  псалмоспіви  смерті.

Amado  Nervo
Perlas  negras  XXXVIII

Se  va  la  luz  hacia  el  confín  violado
del  cielo,  el  sol  agonizante  llega,
y  parece  su  disco  naranjado
un  escudo  de  bronce,  abandonado
en  el  campo  sangriento,  tras  la  brega...
 
Mientras  abre  la  flor  su  casto  broche
a  las  caricias  de  la  tarde  umbría,
la  luna  avanza  en  nacarado  coche,
y  brega  con  los  trasgos  de  la  noche
la  rutilante  cuadriga  del  día.
 
¡Hora  de  bendición!  Surcan  de  prisa
el  espacio  los  pájaros  marinos,
y  en  el  palmar  qu'enhiesto  se  divisa,
cada  palma  es  laúd,  en  que  la  brisa
ejecuta  sus  trémolos  divinos.

...De  pronto,  de  la  cima,  de  la  blonda
llanura  en  fruto  do  el  Ocaso  vierte
sus  ánforas  de  fuego,  surge  honda
una  queja  de  duelo:  ¡cada  fronda
suspira  la  salmodia  de  la  muerte!
 
Mañana,  cuando  lleno  de  decoro
surja  el  sol  otra  vez,  con  sus  centellas
asaetando  al  piélago  sonoro,
cuando  entornen  sus  párpados  de  oro  
con  pudores  de  virgen  las  estrellas,
 
Naturaleza  que  la  noche  odia,
ante  el  ara  del  cielo  enrojecida,
donde  fulgura  el  sol  como  custodia,
en  vez  de  su  tristísima  salmodia
cantará  el  himno  santo  de  la  vida.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542895
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2014
автор: Валерій Яковчук