ПРО ВІЧНЕ

Як  дощі  ідуть  і  громи  гудуть,
Кров  змиває  роса  із  покосів,
По  степах  у  бій  козаки  ідуть,
А  земля  за  синами  голосить.

Тут  колись  сини  бились  за  життя
І  кургани  росли  між  хлібами,
Пшениці  були  і  були  жита,
Хоронили  степи  під  снопами.

І  тепер  бої,  знову  ллється  кров,
Переплетене  небо  думками,
Відійшло  життя,  але  є  любов,
Що  синам  промовляє  словами…

-Пам'ятай  мене,  я  люблю  тебе
І  довіку  любитиму,  доле.
Десь  на  небесах,  нас  любов  зведе,
Заколосить  засіяне  поле.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543025
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2014
автор: Віталій Назарук