Не я…

Я  не  така,
Якою  звик  ти  бачити  мене.
Я  не  така…
Сльоза  лиш  зрідка  на  обличчі  промайне…
Але  коли  одна,
Коли  мене  ніхто  не  бачить
Я  лиш  сумна…
Я  тільки  плачу…

Я  не  така…
Усміхнена  тому,  що  поряд  ти…
Я  не  така!..
Радість  не  може  з  обличчя  зійти.
Але  душа  насправді  плаче,
Мов  жар  всередині  горить.
І  чорний  птах  неначе
Біль…  Болить!..  Болить!..

Я  не  така!  Не  вір,  що  я  сміюся.
Сказала:  «Не  кохаю»  -  ні,  не  я!..
Плачу…  Від  тебе  відвернуся…
Хто  плаче?  Теж  не  я…
Я  не  така!  Насправді  я  кохаю!
Та  слів  боюся  вже  казать…
Від  сорому  і  сліз  згораю,
Я  не  така…  Не  зміг  мене  пізнать…

Я  не  така…  А  може,  це  не  я…
Чи  навіть,  мене  просто  не  існує…
Упала  вниз  сльоза  моя,
Хай  квітка  її  ніжно  поцілує…
Розтанула  сльозами  я,  мов  сніг,
Розсипалась,  мов  попілом  по  хвилях.
Немов  ота  русалка,  що  без  ніг,
Коли  холодне  серце  зупинилось.

Несправжній  промінь  сонця  я  пізнаю,
Та  світло  обіймає  не  мене,  
Не  на  собі  раптово  відчуваю
Той  вітерець,  що  поряд  промайне.
Ні!  Насправді  то  не  я!
Мені  так  боляче  дивитись…
На  обличчі  усмішка  сія…
В  житті  так  просто  розгубитись…
19.05.08р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543268
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2014
автор: Олена Стовбан