Моя осінь почалась в середині грудня
І відразу розтанула в твоїх очах.
Безнадійність буває не тільки по буднях,
А безглуздісь - не тільки у зайвих речах.
Осінь так сподівалась, що ти вже в минулому -
Вже й забула про зорі сторічної давності.
Хто б подумав, що в світі її затонулому
Навіть досі є місце лиш твоїй галантності.
І якби ж то твій погляд цілком випадковий
Допоміг їй сьогодні хоч трошки зігрітися,
Хто б подумав, що голос твій ніжно-кавовий
Знову змусить цю осінь отак зашарітися.
Хоч вона пам'ятає усі спільні кроки,
Минув час, та її почуття ще не зношені.
Кажуть люди, кохання живе лиш три роки.
Та мабуть, це неправда, принаймні для осені.
Осінь знає: ти любиш з'являтися взимку,
Тому знову плекає надії абсурдні,
А вони, як завжди, розбиваються стрімко.
Хто б подумав, що осінь буває і в грудні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543858
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2014
автор: Люба Василик