Поглянь, це - Зима...
В неї місяця срібне око.
І Сонце - не Сонце. І сон цей,на жаль,- не сон.
Печально бреде вже дві тисячі-надцять років
вздовж лінії моря Овідій, який - Назон
де вітер чужинський здіймає буремні хвилі...
Схололі амури - пожива для хижих риб.
Назоне, забудь, що колись ти бував щасливим.
Прозрій: це - зима. І - самотності сірий хліб.
Втопи свою пам"ять, що вперто танцює - ладна-
на вулицях міста, де твій золотився чуб.
І пісні твоєї - впокорена і підвладна-
світилася сонцем смарагдова, виноградна
п"янка намистина між теплих жаданих губ
на вулицях міста, яке не минає жодна
дорога... Триклята пам"ять... Солодкий дим...
Повір, це -Зима. Ти ж - забутий примхливим богом
(щасливі богам наступають - авжеж - на ноги)
і шлях твій, Назоне, віднині куди завгодно:
у відчай. У вічність.
та більше ніколи -
в Рим...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543871
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2014
автор: уляна задарма