Тиша... яка вона перед грозою.
Така наповнена й німа
Мовчання. Ти стоїш переді мною
А небом насувається гроза
Іще не бачив ти мене такою
І я сама такою не була
Ще мить і все наповниться водою
Щемить натягнута між душами струна
Все слабше хмари стримують потоки
Все ближче спалахи і блискавичний струм
Між нами стали люди, сни і роки
Між нами тиша й незбагненний сум
Тиша... яка вона перед грозою
Така прозора і важка
Весь Всесвіт у очах переді мною
Перед тобою розпростерлася душа
Мовчання. Але раптом - дотик.
Один... І злива линула, а може то сльоза
Тепер вже неважливо хто я, хто ти.
Солоні опіки, обійми і гроза...
©Яруна (Ольга Тиховская),2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543936
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2014
автор: Ольга Тиховская (Яруна)