Скоро ніч підійме чорні крила,
Просом зорі вимережать млу.
Знов матуся плаче посивіла,
Їй старенькій знову не до сну.
В хустку неба сльози загортає,
Очі зводить у бездонну вись.
Може там синочка упізнає?
Він між хмарок,мабуть,забаривсь...
І тамує подих безутішна,
Коли вітер хвірткою скрипить,
Чи коли гіллям похила вишня
Роздирає виболілу мить.
Він пішов усміхнений у осінь.
Двадцять п'ять. Ще майже і не жив...
Як дощила та холодна просинь!
Коли впав журавлик серед нив...
Ріже тишу серце передзвоном,
Тане свічка між старих долонь.
На столі сержантські два погони...
...й безкінечність маминих безсонь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544268
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2014
автор: Ірина Кохан