Монастире Самарський,старий та убогий.
Маєш пам'ять славною, та не чуєш Бога.
Бо у тебе віру й правду з серцем виривали,
І під ту могилу смердючу, Московську, поклали.
Бо тебе в вільній країні, розп’ято катами.
І вже діти мов ті вівці ходять з пастухами.
Ой, ти, душа моя, славна, козацька святине!
Не хилися , не корися до руки Східного сина.
Та згадай, що ти завжди волю спонукала.
Як ти серце й тіло козаченькам завжди лікувала!
Запоріжцям, відчайдухам, синам Батьківщини,
Що не продавали тебе та й за копійчину,
Де ж їх тепер могилоньки? Де їх славна мова?
Затоптала влада Імперська, душу нашу й слово.
Та й тепер, в вільній країні, немов знов в неволі.
Вже й Майдани в крові, вже й лежать у полі , наші діти
очами скляним на світ споглядають - а за віщо полягли?
Досеньки не знають.
Може так богата, пани владні, синами Україна,
Може комусь вже заплачено за кожного вбитого сина?
Може хто Душу Святу грошами підміняє?
Бо як правди не було - так її й не має.
Пану – панське віддається. А герой –в могилу.
Хто лишиться з соколенків - обріжуть їм крила.
А потому дужо поженуть отару холопів на чужину…
заробляти…
продаватись
– бо ж у власній Батьківщині все розірвано на шмаття…
От і віру нашу , церкву, у вільній Україні,
Нахилили головою в ноги Московщині!
Та й не тільки Московітам… навчили нас хилитись.
Наші владні мужі!
Та … чи не слід їм спинитись?
Часи правди приходить.
Розкриваються могили…
З них воля виривається. Божа Дружина…
Вже скоро та й з одної , старої, десь у Чигирині
Вийде месника душа – на поміч правді, Любій Україні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544284
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2014
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)