Давно колись , гуляючи по лісу,
Почула стогін, ніжний і п'янкий.
Там юне тіло в пошуках любові
Стогнало рвалось і пеклось.
Ховаючись у листяну завісу,
Любов крутила перевесла з юних тіл.
Там юнку обіймали сильні руки,
Кохання жар віддаючи й тепло.
Він прокладав доріжки її тілом
Із поцілунків, ніжних і терпких.
Вона ж і вигиналась і пашіла,
Немов верба плакуча над ставком.
Їм треба вгамувати спрагу,
Напій кохання випити до дна.
І полетіти аж до небокраю,
У невагомості згораючи до тла.
Пішла собі...щоб не тривожить
Куточок раю на землі.
Нехай смакують насолоду,
Вони такі ще молоді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544289
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2014
автор: Зоя Журавка