Давно вже просурмив блідий Борей
і ластівок когорти відлетіли
до візантійських вибитих дверей,
до пестощів в духмяному Каїрі.
Ніхто із нас не знає, хто є ти -
ні я, ні він -
і звідки в тебе голубине пір"я,
пташині будувала ти мости
і рвала каролінгове коріння.
Бажала розгорнути темний світ,
чи виткати рушник до Ватикану.
Зроби лиш крок, переступи поріг,
і я тебе ніколи - діва - не дістану
і не побачу більше, бо навкруг
лише бур"ян цвіте - загинув Логос.
Шматує нас шинельний Петербург
і купол ластівки Петра святого.
Що є любов, скажи, кохання що?
що в змозі Біблія на нас пролити?
Я стільки безпорадних років йшов
до цільного буття, до неземного биту.
Мені лиш марилось, що ти десь є,
що на твоїй всесильній волосині
тримається весь світ і все життя моє
в минулому, майбутньому і нині.
Дівчисько, ти маячила десь там,
десь в далечі, за усіма порогами на світі -
мій лицарський вітраж у Нотр Дам,
константинопольська тюремна квітка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544478
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2014
автор: Олег Шкуропацкий