Закриваю очі і бачу сновидіння,
А може це майбутнього видіння?
Як наш світ розриває на шматки
А «королі» зниклих імперій перебирають дитячі кістки.
Народу своєму Батьківщина замилює очі,
На сході країни гинуть невинні щоночі.
І ніхто не задається питанням «чому?»
Чому сам нам судилось почути кромешну пітьму?
А раптом проблема не у владі, а в нас?
Можливо нам самим змінитися вже час?
Адже ми самотужки обираєм чортів:
Майже кожен з них на попіл наш світ перетворити хотів!
Лише одиниці із тих посланників низів
Із верхнього світу спустились за наказом царів,
Щоб запалити світло, як рятівник Прометей,
Зменшити до нуля кількість померлих дітей.
Проте як би вони не старались
На поранене кошеня вже вовки позбігались…
Але вовки не знають, що з кошеня виросте могутній лев,
І тоді порозбігаються вони налякано серед квітучих дерев!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544518
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.12.2014
автор: Lightbis