я ж бо не дуже розумна, мені той розум виїв мізки
мені б погратися, бо ласа до шоколаду, мерзнуть ніжки
тому я плигаю і скачу, кидаю в тебе пухкі сніжки
хвостиком- віничком виляю, кажуть, лисичка, кажуть,-трішки
не їм зайчат я, не в охоті, мені ганятися за ними
курчата теж мені набридли, не напасешся тої слини
зима, я в шубці, я тулюся, до бережечка, де втоплюся
пізніш, за лебедем помчуся, зараз не маю тої сили
яж бо не дуже розумна, розумом не жила,- ворогу мила обніжки
в душу свою затягла, чай на руці зігрівала, оселю зранку мела
тепер в мене стан такий, линька, колір очей мій зблід
риженька тільки спинка, залишив тій шубці шмат, бідна моя волинка
грай,мої лапки-осинка, грудень у грудях брат клич журавлів у небо
спини зупини таксі, я номер забула, і ручку на постілі.. тих подій..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544677
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2014
автор: Ольга Ратинська