Що робити, коли так хочеться плакати?
від свого безсилля, картань,німоти...
Коли навіть всеосяжні натяки,
потрапили під потяг самоти...
Коли голос хрипить і зникає,
і світло згасає...Пітьма,
коли вже різниці немає,
самотня чи, може, сама?
Так, я не та, котрих так люблять,
напевно, вже немає і за що,
так боляче, коли тебе всі судять,
по вигляду,сукні, обличчю, авто...
Душа застебнута на ґудзики так міцно,
що поруч вже не хочеться когось,
та я ж бо не сталева й не залізна,
і інколи по тілу йде мороз...
Я не сприймаю, та навіть я не вірю у кохання,
увесь цей солодко-ванільний міф,
і, зазвичай, на практиці все існування,
завершується набором, грою слів...
І переконувати в цьому я зовсім не буду,
не в пошуках я правди й співчуття,
а просто вся серцева амплітуда,
най ляже на черговий лист сміття...
Писати й почувати себе легше,
папір все стерпить, він усе простить,
він лиш мовчить, а значить він не бреше,
знов докурю й забудусь хоч на мить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544807
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2014
автор: Sama_po_Sobi