Моє серце гартовано болем у синю сталь
І чуттями розтоплено тіло у дикий мед.
Я виспівую біль свій – шаленством в чужі вуста
І у погляді, рухах шукаю того прикмет,
Що він серцем скипів, прикипів, чи хоча б – що звик,
Що вуста калино́ві зумів би й собі кохать.
А розсипана рута – то шлях у бездонний вир…
«Смакував би калину – вона, вибачай, гірка!».
Сміх пітьму розтинає, немовби пташиний крик
Та із вітром скаженим зливається в єдний згук.
«Сталь не знає страждання, не знає про сором, гріх,
Сталь не знає кохання, а тямить лише жагу…» -
Шепочу до нестями, аж поки рука – на стан.
…А сталевеє серце – таки не камінний мур….
Я виспівую біль свій – шаленством в чужі вуста.
Я виспівую біль свій. І пісня моя – йому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545141
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2014
автор: Поляниця