Я не питаюся чому,
та прагну знати що й навіщо.
Болить,скажіть, іще кому?, пасивна і байдужа більшість,
що Цінністю свого життя ми визначаєм існування,
не помічаючи здаля нещасних у поневіряннях.
Між нас проходять кожен день убогі та забиті тіні.
...Веселих свят, гучних пісень!
не захлисніться в жовчі й слині.
У піні світла і дзеркал переступіть недолі ями,
Закидайте грошима злам між дном життя і небесами.
Величній й неблизькій меті повідривайте крила сміло.
Хто з дісністю давно на "Ти", для того й прийшле завше миле.
А де рілля чорніє ще,
(чекаючи свого насіння),
Жевріють в відчаї слова
про всі бажання нездійсненні.
Про щастя людське...
Про любов...
Про мир турботливо зігрітий...
День за вікном палає знов та Сонцю біль не спепелити.
Не згоїти кривавих ран,
лещата Долі не розвести.
Солодкий і липкий обман немов усе ми можем знести:
Незгоди,
втрати,
забуття,
образи
і гірку самотність...
А запізніле каяття не виправдовує жорстокість.
Не прибере з Душі печать.
Ходи важкої не обірве
тим, балансуючим, /на жаль/,
зубатим краєм злої прірви.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545196
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.12.2014
автор: ABIV