Вони не відводили очі,
Як йшли у останній свій бій.
Лиш сльози невтішно-пророчі
Зрадливо текли з-попід вій.
Бо вдома лишилися діти,
Дрібненькі, немов би горох.
Йдуть в бій, та у них є ліміти:
Ріжечок патронів на трьох.
Тож виживе лиш кожен третій,
А скажуть: «Загинуло три…»
Та правду розкажуть планеті
Напоєні кров’ю вітри.
А люди поплачуть й забудуть,
Бо коле їм світло в пітьмі.
Лиш в сиріт розкраються груди:
Вони тепер в світі самі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545327
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2014
автор: Олена Іськова-Миклащук