Твій Лис, мій Принце, згадує тебе,
Хоч нива вижата й рілля чорніє сумом.
Зима безжально час у нас краде:
Я – мітка-вогник, хоч крадусь безшумно.
Вже відчуваю тіні хвіст у хвіст,
Невідворотність ниє і тривожить…
Ліс наїжачивсь гіллям і притих,
Але мені навряд це допоможе…
Пишу листа слідами на снігу –
Ти з висоти впізнаєш почерк швидко:
Три скоки, три замети на бігу –
Ото й вся азбука із напівмертвих літер.
Пробач, якщо зустрінемось не тут,
Життя – хижак, страшніший за лисицю.
Та знай: як навіть шкуркою піду,
То і тоді мені ти будеш сниться.
Твоє волосся в золоті промінь…
Твої великі і добренні очі…
Тепло твоїх приручених колін…
Твій голос, що дзвіночком серед ночі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545360
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2014
автор: ptaha