[i]Пригортався вечір, оплітав пальцями,
Синьокриле небо зігрівало подихом.
Я зійду за мить, на наступній станції,
Спрасувавши валізою ржаві сходини.
Потяг штурмом візьмуть пасажири втомлені,
Зістрибнуть на перони салютні ви́ляски…
Я ж бо тихо зійду на вечірні пломені,
Мовби хвиля на шрами ске́лин звивисті.
Шугонув жвавий потяг, мов жайвір колосом,
Відгриміли циганські горласті натовпи.
На плече впали ноти близького голосу,
Ноги вмить підлягли і скотились ватою…
Очі спечені труть невгамовно долоні,
І вистрибує серце, мов рибка з чари.
Я отямлюсь сама на байдужім пероні,
Пригортаючи образ твоєї примари…
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545404
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2014
автор: Юлія Кириленко