Не змарну́ю вихідну́ ока́зію,
вста́ну з со́нцем, в рóси, босонí́ж.
Небесѝть, асфа́льтами змо́рену фанта́зію,
базюнко́ва сила придорí́ж.
....
Там, для внуків, приховάли зла́году,
І щедрі́вки причаїлись, до пори́,
Там коло́сся із блаки́ттю, пра́ведно,
Поєдна́ло благородні кольори́.
Не знесла́влю рід чужо́ю пра́вдою.
Хоч не на доло́нях мозолí,
відчува́ю ку́тніми, як моєму прάдіду
пуповѝну рвали від землі,
як журились трάви непоко́шені,
доганя́ли пόтяг цвіркуни́,
як під ко́рінь тя́ли, гόстоньки непро́шені,
в Україні горді яворѝ.
Не догна́ти, не верну́ти поїзда.
У тайзі розта́нув він, мов дим.
Ла́ститься ота́вами сила непоко́рена,
їх "Голгофа", мій "Єрусалим".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545441
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2014
автор: Андрій Чернівець