Пощо ти приходиш до мене?
Навіщо виятрюєш душу?
Лишається слід, наче вічність,
Лишається слід, наче крик...
Чи пам*ять німотна доконче
Живитися мукою мусить?
Чи, може, то розум до думки
Про чесність і честь ще не звик?
О, скільки дверей є довкола!
О, скільки халупок привітних!
А ти так уперто і зично
Вистукуєш різко в мої.
А я вже від тебе, на радість
Небесному сонцю, відвикла,
З грудей навсібіч розлетілись
Здичілі кусючі рої.
Не треба вертати минуле,
Не треба жаліти за болем.
Сніги повідбілюють сутність
Убраних у темне сердець.
І, може, прозріння востане
Таке нечіпке ще і кволе -
Що там лиш буває початок,
Де чомусь приходить кінець...
(22.12.14)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545537
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2014
автор: Леся Геник