Питаєш, чи змогла б я з України
В чужі краї полинуть назавжди.
Залишить іншим сторону єдину,
Її вишнево-сонячні сади...
Залишити замріяне Полісся...
Коханий Ніжин...
Сивий наш Остер,
Де вітер перемін уже пронісся,
Та пил віків із пам’яті не стер...
Лишить на когось дорогі могили,
Що у собі тримають роду прах...
Простори,
Що тебе й мене зростили...
І небо це
Із сонцем на вустах...
Душа зітліє у чужих покровах
Далеких і оманливих країв
Без рідних звуків батьківської мови,
Без наших, українських, солов’їв!
Одна земля нам дана в світі цьому.
Її звеличувать. Її любить.
Тут – серця дім.
Воно навіки в ньому.
А чи без серця може хто прожить?
Тож, чи назавжди зможу з України
Полинути,
І не запитуй ти –
Я синьооке небо батьківщини
Не проміняю на чужі світи.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545639
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2014
автор: Ірина Васильківська