Ранки – мов рани. Присиплю снігів стрептоцидом.
Сказане рано прибило морозом чуттів.
Серцеві мало – в агонії від дефіциту…
Мало відбутись, та, мабуть, сам Бог не схотів.
Маю скоритись? В повітрі сніжинкою маю.
Тане в свідомості обрій вчорашніх надій…
Та не вертаю в минуле. Туманом
легенько
гойдаю
Дивну ману ту, що звисла
на кінчиках
вій…
Я притулюся до скла – до зимового саду –
І намалюю дорогу без краю й кінця.
І на долоню твою відпочити присяду –
Ніжність безкрая від серця твого каганця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545645
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2014
автор: ptaha