Ніч так натхненно зорі висіває,
Торуючи вікам Чумацький шлях!
...Жіноча доля навмання блукає
По незбагненних зоряних полях.
На небі зір!
Мільйони? Міріади?
Хіба злічити скільки їх сія?
Так і жінок...
Усіх і не згадати...
А доля
кожній
випада своя.
Ота зоря – напевно, щасна доля:
Поглянь, як сяє крізь туман століть!
А та ...
Ввібрала і жалі ,
і болі...
Немовби сил забракло їй мигтіть.
...Зір міріади...
Стільки ж доль жіночих...
І в кожній,
як основа всіх основ, –
Надія, що зірвать кайдани хоче...
Жадання щастя...
Віра...
І любов!
...Жіночі долі – зоряні дороги.
Їх омивають зоряні моря,
Ховаючи і радощі, й тривоги...
Там, серед інших,
і моя зоря.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545810
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2014
автор: Ірина Васильківська