Поки ж я - Мить…

Росами  –  легко  торкаюсь  
Знайомої  квітки…
Чистою  краплею  стану  в  її  пелюстках…
Хто  я?..  навіщо?!.  і  звідки  я?..  звідки  я?..  ЗВІДКИ?!!
Чорним  чорнилом  з”являюсь  –
     на  білих  листках?..

Хто  я?..  межа,  
Що  вібрує  між  вірою  й  страхом?..
Там…  де  жалю  не  існує  зовсім  ні  за  чим…
Там…  де  самотністю  дихає  звільнений  атом…
Там  для  любові  –
   немає  ніяких  причин…

Знаю…  блукала  в  світах…
Де  ні  смутку...  ні  болю…
Навіть  не  знаючи  значення  слова  сердечність…
Я  розумію…  ця  зустріч  мені  –  із  тобою…
Поки  ж  я  –  мить…  незбагненність…
     лише  –  безкінечність…

Легко  торкаюсь    -
До  болю  знайомої  квітки…
Всі  ці  Галактики  -  як  же  ж  мені  до  лиця!..
Голос,  що  кличе  мене  -  звідусіль…  і  нізвідки…
Я  знову  у  колі…  
   Яке…    без  Початку……  й  Кінця………

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545923
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2014
автор: гостя