Розставив солдат – раз, два, три,
за ними два крісла порожніх,
та бачить їх тільки згори
художник.
Він пензлем пробіг – і вже люд
не влазить в Майдан, як у кошик,
Сьогодні я витру, мабуть,
когось із них каже художник
Червоним провів і горить,
ось тут трохи чорним ще можна
«Дивись, як дзвенять кольори!»
вдоволено каже художник.
А я – опік, рана і струс -
той, кого щойно він витер,
на підпис картини дивлюсь,
але не розрізнюю літер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545967
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2014
автор: Микола Пушкін