...Так гірко вразив чийсь недобрий, хижий кпин:
"Гребе, мабуть, лопатою грошву..."
Ніхто й не зна, що він під небом спить
Поклавши своє тіло на траву.
Трава, трава... Та швидко пройде літа сон,
А потім осінь зиму приведе.
Підземний перехід, підвал, вокзал, перон...
І скрізь живе, і не живе ніде.
Майбутнє - морок. А минуле - то вже дим.
Як подвиг кожний пережитий день.
Лиш тільки Богом, та ще совістю судим
Притискує бандуру до грудей.
І обзивається бандура з-під руки,
Розказує про долю сироту...
Байдужі погляди, та зрідка мідяки
Дзвенять йому об душу золоту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546348
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2014
автор: Валентин Довбиш